Архів

09.10.2018

Вийшла електронна версія журналу № 9, 2018

Кiлькiсть переглядiв: 79

№ 9, 2018 р.

 
УДК 338.656.502
А. А.  М А З А Р А К І,
професор, доктор економічних наук, 
ректор, 
© Мазаракі Анатолій Антонович (Mazaraki Anatolii), 2018; 
e-mail: rektor@ knteu.kiev.ua,

Л. Г.  Х А Р С У Н,
кандидат економічних наук, 
доцент кафедри торговельного підприємництва та логістики
© Харсун Людмила Григорівна (Kharsun Liudmyla), 2018;
 e-mail: ludmilaharsun@ukr.net

Київський національний торговельно-економічний університет,
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна
 
РОЗВИТОК ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ: 
ЕКОЛОГІЧНІ ВИКЛИКИ
 
Резюме
Трансформаційні процеси в сучасних ланцюгах постачання, що зазнають істотного впливу глобальних екологічних проблем, зорієнтовано на підвищення рівня ефективності їх функціонування та забезпечення конкурентоспроможності товарів, які проходять через ці ланцюги на шляху до кінцевого споживача. З одного боку, параметри всіх ланок логістичних ланцюгів повинні відповідати міжнародним екологічним вимогам, а з іншого – дотримання принципів екологічності слугує необхідною умовою задоволення потреб сучасних споживачів з високим рівнем екологічної свідомості.
Логістичні операції є джерелом негативних впливів на навколишнє природне середовище. Насамперед це стосується викидів парникових газів у процесі транспортування, відходів виробництва та пакувальних матеріалів, шумового й пилового забруднення, змін ландшафту та використання природних ресурсів. Відтак, екологічні виклики зумовлюють кооперацію всіх учасників ланцюгів постачання, спрямовану на створення і впровадження ефективних екологічних стратегій та концепцій логістичної діяльності.
Потребу в екологізації транспортно-логістичної системи України продиктовано необхідністю досягнення високого рівня її конкурентоспроможності як елемента глобальної мережі ланцюгів постачання. І хоча за рядом показників вітчизняна логістична система характеризується низьким рівнем екологічності, втішає позитивна тенденція до усвідомлення необхідності екологічної спрямованості її розвитку як у державних органах влади, так і серед самих логістичних операторів.
 
Ключові слова: екологістика; екологічна концепція логістичної діяльності; логістична система; ланцюг постачання; логістичні процеси; екологічні стандарти; екологічний менеджмент (с. 3–12). 
 
Бібл. 7; рис. 2; табл. 1.
Список використаної літератури
1. Маргіта Н.О., Білоніжка У.З. Сучасні тенденції впровадження «зеленої» логістики // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2014. – № 1. – С. 279–285 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://mmi.fem.sumdu.edu.ua/sites/default/files/mmi2014_1_279_286.pdf.
2. Чеклов В.Ф., Чеклова В.М. Передумови розвитку «зеленої» логістики на залізничному транспорті // Technology audit and production reserves. – 2014. – № 1/3(15). – С. 43–45 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Tatrv_2014_1.3_19.pdf. 
3. Мащак Н.М. Стратегічна узгодженість логістичної діяльності підприємства на екологічних засадах // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2011. – № 4. – Т. ІІ. – С. 273–282 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://mmi.fem.sumdu.edu.ua/sites/default/files/mmi2011_4_2_273_282.pdf. 
4. Смирнов І.Г. Геоекологічна орієнтація управління логістикою виробничо-сервісних систем // Часопис соціально-економічної географії. – 2013. – № 2. – Т. 15. – С. 11–16 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://periodicals.karazin.ua/socecongeo/issue/view/119/539.
5. Brdulak H., Michniewska K. Zielona logistyka, ekologistyka, zrownowazony rozwoj w logistyce // Koncepcje i strategie logistyczne. Logistyka. – 2009. – № 4. – Р. 8–15. 
6. Тутов С. Нелогічна логістика України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://racurs.ua/ua/1574-nelogichna-logistyka-ukrayiny.
7. van Marle G. UK shippers could save 30% per box switching from road to rail freight [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://theloadstar.co.uk/uk-shippers-save-30-per-box-switching-road-rail-freight/.
 
Стаття надійшла до редакції 20 червня 2018 р.
 
 
 
УДК 330.341.2
В. Д.  Л А Г У Т І Н, 
професор, доктор економічних наук, 
завкафедрою економічної теорії та конкурентної політики 
Київського національного торговельно-економічного університету,
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна

© Лагутін Василь Дмитрович (Lahutin Vasуl), 2018; 
e-mail: lagutin-vd@ukr.net
 
ІНСТИТУТИ І ЕКОНОМІЧНІ МЕХАНІЗМИ 
СТАБІЛЬНОСТІ ТА РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Резюме
Розглянуто інститути, організації, економічні механізми та інструменти суспільної стабільності й розвитку, їх всебічний взаємозв’язок і взаємодоповнюваність. Показано, що в економіці України така система функціонує за наявності широкого масиву обмежень і ризиків ендогенного та екзогенного характеру. Підкреслюється значущість економічної стабільності як важливого і необхідного ресурсу для суспільного розвитку. 
До інститутів стабільності належать: верховенство права; безпека прав власності; законність і правопорядок; захист прав споживачів; підтримка свободи контрактів; права інтелектуальної власності; захист трудових прав. Інститути розвитку – це, насамперед, розвиток конкуренції, стимулювання інновацій і високих технологій,  спонукання бізнесу до модернізації та технічного переозброєння, безпека приватних інвестицій. 
Поєднано аналіз інститутів і аналіз механізмів. Центральне значення надається змісту відповідних економічних механізмів, суб’єктам, які приводять ці механізми у дію, та мотивам (стимулам), якими ці суб’єкти керуються у своїй діяльності. Розкрито основні риси так званого «механізму імітації (ілюзії) суспільного розвитку», типового для багатьох країн, що розвиваються. Обгрунтовано теоретико-методологічну платформу для забезпечення високого рівня суспільної стабільності та пріоритету розвитку в Україні. 
 
Ключові слова: стабільність; розвиток; інститути; організації; суспільство; держава; економічний механізм. (с. 13–25)
 
Бібл. 12; табл. 2.
Список використаної літератури 
1. Аджемоглу Д., Робінсон Дж. Чому нації занепадають: походження влади, багатства та бідності. – К. : Наш формат, 2017. – 440 с.
2. Lucas R. On the Mehanics of Economic Development // Journal of Monetary Economics. – 1998. – Vоl. 22. – № 1. – P. 3–42.
3. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. – М. : Фонд экономической книги "НАЧАЛА", 1997. – 190 с.
4. Rodrik D. Industrial Policy for the Twenty-First Century: KSG Faculty Research Working Paper RWP04-047 / Harvard University. – 2004 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.hks.harvard.edu/publications/industrial-policy-twenty-first-century.
5. Rodrik D. Growth Strategies / Harvard University, Kennedy School of Government. – 2003. – September. – 59 p.
6. Stiglitz J. Capital Market Liberalization, Economic Growth, and Instability // World Development. – 2000. – Vol. 28. – № 6. – P. 1075–1086.
7. Геєць В.М. Особливості взаємозв’язку економічних та політичних трансформацій на шляху до реконструктивного розвитку економіки України // Економіка України. – 2017. – № 10. – С. 3–17.
8. Гриценко А.А. Логіко-історичні засади кардинальних економічних змін і переходу до реконструктивного розвитку // Економіка України. – 2017. – № 5-6. – С. 39–57.
9. Єщенко П.С. Від депресії до активізації зростання в економічній і соціальній сферах України // Економіка України. – 2018. – № 2. – С. 3–20.
10. Липов В.В. Конкурентна стратегія розвитку України в умовах глобалізації // Економіка України. – 2018. – № 4. – С. 3–17. 
11. Райнерт Е. Як багаті країни забагатіли… і чому бідні країни лишаються бідними. – К. : Темпора, 2014. – 444 с.
12. Деттер Д., Фьольстер С. Державне багатство народів. Як управління державними активами може посилити чи підірвати економічне зростання. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. – 328 с.
 
Стаття надійшла до редакції 20 червня 2018 р.
 
 
УДК: 339.5 :658.6](477):330.342.23-021.68
Т. М.  М Е Л Ь Н И К,
професор, доктор економічних наук,
завідувач кафедри міжнародних економічних відносин
Київського національного торговельно-економічного університету,
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна
© Мельник Тетяна Миколаївна (Melnyk Tetyana), 2018;
e-mail: melnikknteu998@gmail.com
 
ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ ПОСЛУГАМИ У КОНТЕКСТІ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Резюме
Досліджено тенденції розвитку зовнішньої торгівлі послугами України в період переходу до постіндустріального суспільства. Частка експорту українських послуг у 2017 р. становила 0,2% світового експорту і 0,1% світового імпорту.
Проаналізовано зовнішню торгівлю технологічно місткими послугами за критерієм наукомісткості, за яким Євростат виокремлює 4 групи високотехнологічних послуг: вищого рівня наукомісткості; наукомісткі ринкові послуги; наукомісткі фінансові послуги; інші наукомісткі послуги. У зовнішній торгівлі частка високотехнологічних послуг становить 42%, з яких 26% припадає на експорт. Отже, Україна є нетто-експортером на світовому ринку високотехнологічних послуг і має понад 1,6 млрд. дол. додатного сальдо. 
Освітні послуги, які належать до четвертої групи наукомістких послуг, характеризуються конкурентними перевагами. В Україні високий коефіцієнт покриття населення вищою освітою. Кінцеві споживчі витрати домашніх господарств на освіту у 2016 р. становили 1,3% усіх витрат у фактичних цінах. Незважаючи на те, що цінова політика українських ВНЗ достатньо лояльна, з кожним роком збільшується кількість студентів, які виїжджають на навчання за кордон. За даними центру CEDOS, кількість українських студентів, що навчаються в іноземних університетах, у 2016/17 навчальному році становила 72 тис. осіб. Згідно з даними Державної міграційної служби України, у 2016 р. виїхали за кордон 13621 особа, а повернулися лише 1958 осіб. Причому виїжджають висококваліфіковані фахівці, що негативно впливає на якість освіти. У міжнародних рейтингах університетів українські ВНЗ посідають місця у другій половині списку, причому у кількості 5,6 з 289.
Дослідження рівня загальних витрат на душу населення за паритетом купівельної спроможності на охорону здоров’я виявило, що в Україні він нижчий порівняно зі світовим в 1,8 раза, а з країнами пострадянського простору – у 2–3,1 раза. Витрати держави та населення на охорону здоров’я зростають (у 2017 р. вони становили 0,02% ВВП), проте не супроводжуються підвищенням якості послуг. За программами особистого медичного страхування звертаються не більше 6% українців. Отже, необхідно розробити нормативно-правовы стандарти у сфері послуг, гармонізованих з міжнародними стандартами. 
 
Ключові слова: зовнішня торгівля послугами; постіндустріальна доба; деіндустріалізація; баланс зовнішньої торгівлі послугами; високотехнологічні послуги; наукомісткість; освітні послуги; медичні послуги (c. 26–36).
 
Бібл. 5; рис. 1; табл. 3.
Список використаної літератури
1. Шовкун І.А. Високотехнологічні послуги у зовнішній торгівлі: світовий досвід та українські реалії // Економіка України. – 2013. – № 9. – С. 47–72.
2. Слободян О., Стадний Є. Українські студенти за кордоном: скільки та чому? / CEDOS аналітичний центр, 2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://cedos.org.ua/uk/osvita/ukrainski-studenty-za-kordonom-skilky-ta-chomu.
3. Щербатенко О. Чемоданний настрій. Якими є реальні масштаби української еміграції // Економічна правда. – 2017. – 23 січня [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.epravda.com.ua/publications/2017/01/23/618436/.
4. Suhrcke M., McKee M., Sauto Arce R., Tsolova S., Mortensen J. The contribution of health to the economy in the European Union / European Commission. – 2005.
5. Health systems, health, wealth and societal well-being. Assessing the case for investing in health systems ; [eds. by J. Figueras and M. McKee]. Open University Press, 2012. – 302 с.
Стаття надійшла до редакції 20 червня 2018 р.
 
 
УДК 338.2:339.9
Ю. М.  У М А Н Ц І В,
професор, доктор економічних наук,
професор кафедри економічної теорії та конкурентної політики,
© Уманців Юрій Миколайович (Umantsiv Iurii), 2018;
 e-mail: markov8@ ukr.net,

О. І. М І Н Я Й Л О,
доцент, кандидат економічних наук,
декан факультету економіки, менеджменту та психології
© Міняйло Олександр Іванович (Miniailo Oleksandr), 2018;
 e-mail: molexiv@ukr.net

Київський національний торговельно-економічний університет,
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна
 
ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ 
ЗА УМОВ ГЛОБАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ 

Резюме
Ефективність функціонування національної економіки детермінується її спроможністю адекватно й гнучко реагувати на виклики, що постають на кожному етапі її розвитку. За сучасних умов з особливою гостротою проявляються виклики, зумовлені динамічним поступом технологічного розвитку, посиленням конкуренції на світових ринках, необхідністю задоволення суспільних потреб, які постійно зростають, пошуку нових підходів до забезпечення ефективної комплементарності складових сталого розвитку, посиленням вимог до збалансованості національних інтересів з глобальним розвитком, необхідністю зваженого балансування між  перманентною появою нових можливостей і загроз в умовах швидкого поширення кризових явищ.
Глобалізація трансформує форми та функції держави. Досвід глобального розвитку останніх десятиліть дозволяє виявити два взаємопов’язаних, але разом з тим різних напрями трансформацій, які безпосередньо фокусуються у площині цієї проблематики. На початку XXI ст. глобальна економіка вступила у нову еру розвитку, оскільки стрімко загострилися суперечності між транснаціональним виміром капіталу та державним суверенітетом як формою організації та функціонування суспільства. Глибинним наслідком глобалізації є обмеження регулюючих функцій держав. При цьому держави вже не можуть належним чином захистити національні економіки від дисбалансів та асиметричних шоків. Унаслідок лібералізації національні уряди втрачають можливість дієвого використання цілої низки макроекономічних інструментів.
Місце і роль держави за умов сучасних трансформацій визначається перш за все тим, що держава розглядається як суб’єкт, який забезпечує організацію та функціонування всіх елементів соціально-економічної системи. Виступаючи представником суспільства в цілому, саме держава встановлює правила функціонування та ринкової взаємодії економічних агентів у межах певного господарського порядку і здійснює контроль за їх дотриманням. Підґрунтям для реалізації виваженої економічної політики має слугувати наукова ідентифікація стратегічних пріоритетів розвитку економіки й визначення на цій основі концептуальних підходів та інструментарію з метою гармонізації інтересів суспільства.

Ключові слова: держава; економічна політика; інститути; регулювання; глобалізація; ринок (с. 37–49).
 
Бібл. 16; рис. 1; табл. 1.
Список використаної літератури
1. Аджемоглу Д., Робінсон Дж.  Чому нації занепадають: походження влади, багатства та бідності. – К. : Наш формат, 2017. – 440 с.
2. Артьомова Т.І. Засади становлення нової системи державного управління господарською діяльністю // Вісник Інституту економіки та прогнозування. – 2015. – С. 19–25.
3. Вдовиченко А., Ніколайчук С. Взаємодія фіскальної та монетарної політики в Україні: від домінування до координації [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://voxukraine.org/uk/vzayemodiya-fiskalnoyi-ta-monetarnoyi-politiki-v-ukrayini-vid-dominuvannya-do-koordinatsiyi.
4. Геєць В. Новий прагматизм – інструмент досягнення кращого майбутнього // Економічна теорія. – 2017. – № 1. – С. 5–24.
5. Гриценко А. Політична економія розділено-спільного світу: історія та сучасність // Економічна теорія. – 2015. – № 3. – С. 14–29. 
6. Єфименко Т.І. Розвиток інституційних засад взаємодії фіскальної та монетарної політик України // Економіка України. – 2017. – № 12. – С. 13–33.
7. Жаліло Я. Економічне зростання: чому ми його втрачаємо? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://dt.ua/macrolevel/ekonomichne-zrostannya-chomu-mi-yogo-vtrachayemo-278200_.html.
8. Колодко Гж.В. Новий прагматизм, або економіка помірності // Економіка України. – 2013. – № 11. – С. 13–28.
9. Кораблін С.О. Макроекономічна динаміка України: пастка сировинних ринків : моногр. – К. : Ін-т екон. та прогнозув. НАН України, 2017. – 308 с.
10. Кравчук Н.Я. Дивергенція глобального розвитку: сучасна парадигма формування геофінансового простору. – К. : Знання, 2012. – 782 с.
11. Coibion O. Information Rigidity and the Expectations Formation Process: A Simple Framework and New Facts // American Economic Review. – 2015. – № 105. – P. 2644–2678. 
12. Внутрішня торгівля України : моногр. ; [за заг. ред. А.А. Мазаракі]. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2016. – 864 с. 
13. Лагутін В.Д. Економічна політика держави та ефекти її реалізації // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2017. – № 4. – С. 5–21.
14. Малий І.Й., Королюк Т.О. Макрорегулювання фінансового сектору : моногр. – К. : КНЕУ, 2015. – 303 с. 
15. Осецький В.Л. Управління власністю як умова посилення функцій держави: інституційний контекст // Науковий погляд: економіка та управління. – 2016. – № 1. – С. 61–68.
16. Чухно А.А., Юхименко П.І., Леоненко П.М. Сучасні економічні теорії. – К. : Знання, 2007. – 878 с. 
Стаття надійшла до редакції 20 червня 2018 р.
 
 
УДК 330.341.2
С. І.  Б А Й,
професор, доктор економічних наук,
завкафедрою менеджменту,
© Бай Сергій Іванович (Bay Serhiy), 2018; 
e-mail: bay@knteu.kiev.ua,

А. Ю.  П Р И С Я Ж Н Ю К,
доцент, кандидат економічних наук,
доцент кафедри менеджменту
© Присяжнюк Анна Юріївна (Prisyajnyuk Anna), 2018; 
e-mail: anya_fairy@ukr.net

Київський національний торговельно-економічний університет,
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна
 
IT-КЛАСТЕРИ В УКРАЇНІ: ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Резюме 
Як організаційна форма економічних відносин кластери відіграють ключову роль у проектах розвитку регіонів України. У загальній структурі національних кластерів традиційно переважають промислові, аграрні, туристичні, логістичні та торговельні кластери. Проте така їх структура є реальним індикатором технологічної багатоукладності української економіки на рівні стриманого розвитку. Водночас високотехнологічні IT-кластери різної організаційної конфігурації стають гарантами своєчасної інноваційної модернізації та сталого економічного зростання.
В Україні практично відсутні програми розвитку інформаційних технологій на рівні регіонів, що значно обмежує доступ IT-кластерів до необхідних ресурсів, зокрема фінансового, інтелектуального та соціального капіталу. Особливо гостро дана проблематика відчувається в рамках бюджетної децентралізації, коли, з огляду на економічну і соціальну неспроможність регіонів до власного самовідтворення, втрачається пріоритетність розвитку IT-кластерів і високотехнологічних галузей у цілому. 
У процесі дослідження було отримано такі результати та висновки: зміни фінансово-економічного характеру предметно належать до макроекономічного рівня й мають бути визначені в загальнодержавній політиці розвитку кластеризації. Необхідно активно впроваджувати бюджетну децентралізацію, що дозволить посилити фінансову участь органів місцевого самоврядування в розвитку інфраструктурних проектів ІТ-кластерів; послабити податковий тиск на малі й середні ІТ-компанії за рахунок надання податкового інвестиційного кредиту, що передбачає відстрочення сплати податку на прибуток на визначений строк; розробити систему гарантій для ІТ-компаній, які беруть участь у проектах суспільного значення, зокрема при залученні зовнішніх кредитів для створення нових інфраструктурних об’єктів, використання механізму «реального мита» для відшкодування вартості інвестицій. 
 
Ключові слова: кластери; IT-кластери; валовий регіональний продукт; інвестиції; стимулювання кластеризації; кластерні ініціативи (с. 50–59)
 
Бібл. 16; рис. 3; табл. 1.
Список використаної літератури
1. Геєць В.М. Економіка України: ключові проблеми і перспективи // Економіка і прогнозування. – 2016. – № 1. – С. 7–22.
2. Войнаренко М.П. Кластери в інституційній економіці : моногр. – Хмельницький : ХНУ, ТОВ «Тріада-М», 2011. – 502 с.
3. Мазаракі А.А., Мельник Т.М., Юхименко В.В., Костюченко В.М., Кудирко Л.П. та ін. Інноваційний потенціал України : моногр. ; [за ред. А.А. Мазаракі]. – К. : КНТЕУ, 2012. – 592 с.
4. Іванов Ю.Б., Пилипенко А.А. Додатки до монографічного дослідження [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://aapil.ho.ua/eeid.
5. П’ятницька Г.Т. Класифікація кластерів у системі інформаційного забезпечення стратегії кластеризації // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2015. – № 4. – С. 187–208.
6. П’ятницька Г.Т. Науково-освітні кластери: відмітні характеристики та передумови розвитку // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2016. – № 3. – С. 191–207.
7. П’ятницька Г.Т., Пенюк В.О. Симбіоз кластерного та компетентнісного підходів при формуванні та діагностиці кадрового потенціалу для сфери торгівлі // Ефективна економіка. – 2017. – № 6. – С. 8–17.
8. Соколенко С.І. Сучасний економічний розвиток регіону на основі інноваційних промислових кластерів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ucluster.org/sokolenko/2009/02/rozvytok-terytorialnoj-gromady-na-osnovi-klasternoj-modeli-vyrobnyctva/. 
9. Чернишова Р.Є. Освітні кластери: регіональний аспект формування кадрового потенціалу навчальних закладів системи післядипломної педагогічної освіти // Постметодика. – 2012. – № 3. – С. 36–45.
10. Федулова Л.І., Норд Г.Л., Руденко Н.О. Формування технологічних кластерів як точок зростання економіки України : моногр. – Миколаїв : Іліон, 2012. – 295 с.
11. Федулова Л.І. Напрями розвитку регіональних інноваційних екосистем в Україні //Актуальні проблеми економіки. – 2016. – № 7. – С. 240–248.
12. Dahmen E. Development Blocks in Industrial Economics / Industrial Dynamics: Technological, Organizational and Structural Change in Industrial and Firms ; [ed. by B. Carlsson]. – Boston and Dordrecht, 1989. – P. 109–121. 
13. Soulie D. Filieres de Production et Integration Vertical // Annales des Mines. – 1989. – Janvier  – P. 21–28.
14. Tolenado J.A. Propjs des Filires Industrielles // Revue d’Economie Industrielle. – 1978. – Vol. 6. – P. 149–158.
15. Ketels Ch. Recent Research of Competitiveness and Clusters: What Are the Implications for Regional Policy // Cambridge Journal of Regions. Economy and Society. – Vol. 6 (2). – 2013. – P. 269–284.
16. Донченко В. Навіщо потрібні міські ІТ-кластери : огляд проектів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://dou.ua/lenta/articles/it-cluster-review/.
Стаття надійшла до редакції 20 червня 2018 р.
 
 
 
УДК 330.65
Г. В.  Б Л А К И Т А, 
професор, доктор економічних наук, 
завкафедрою економіки та фінансів підприємства,
© Блакита Ганна Владиславівна (Blakyta Hanna), 2018; 
e-mail: blakita_anna@ukr.net,

В. В.  М Е Л Ь Н И К, 
кандидат економічних наук, 
старший викладач кафедри економіки та фінансів підприємства,
© Мельник Вікторія Володимирівна (Melnyk Viktoriia), 2018; 
e-mail: victoryetual@ukr.net,

О. А.  П У Р Д Е Н К О, 
кандидат економічних наук,
доцент кафедри економіки та фінансів підприємства
© Пурденко Олена Анатоліївна (Purdenko Olena), 2018; 
e-mail: elenaanr@ukr.net

Київський національний торговельно-економічний університет, 
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна 
 
ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПРИВАТНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Резюме
Визначено сутнісні характеристики економічної безпеки приватних підприємств та її основних складових, запропоновано розширити головні структурні елементи системи економічної безпеки приватних підприємств.
Охарактеризовано основні функціональні цілі забезпечення економічної безпеки, до яких належать: забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності приватних підприємств у секторальному масштабі; забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу підприємств сектору малого бізнесу; досягнення високої ефективності менеджменту; досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу; мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища; якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності приватних підприємств та ін.
Систему економічної безпеки приватних підприємств розглянуто як цілісну сукупність суб’єктів та об’єктів безпеки, середовища, яке забезпечує їх взаємодію та цілеспрямовану діяльність у внутрішньому і зовнішньому середовищі щодо протидії загрозам, захисту економічних інтересів і створення безпечних умов для функціонування на рівні запланованих показників у цілому. 
Розкрито європейський досвід і стандарти у сфері безпеки бізнесу. Наголошено, що в Україні приватні підприємства змушені діяти в більш жорстких і небезпечних умовах, ніж у розвинутих країнах світу, тому на період сучасного етапу реформ у сфері приватного підприємництва рекомендовано впровадити нормативно-правову базу, яка б детально врегульовувала особливості функціонування приватних підприємств і створювала сприятливі умови для виходу з економічної кризи з метою формування запасу міцності на випадок виникнення непередбачуваних обставин, оскільки приватні підприємства  – це вагома складова економічної безпеки держави.
 
Ключові слова: приватні підприємства; приватне підприємництво; економічна безпека; система економічної безпеки. (с. 60–73)
 
Бібл. 14; рис. 5; табл. 2.
Список використаної літератури
1. Гончаров Г.О. Теоретичні та практичні основи вдосконалення системи економічної безпеки малого підприємництва в Україні : моногр. – Полтава : Техсервіс, 2014. – 331 с.
2. Базилюк Я.Б. та ін. Економічна безпека України в умовах гібридної агресії : аналіт. доп. – К. : НІСД, 2017. – 82 с.
3. Джаман М.О., Гончаров Г.О. Теоретико-методологічні основи формування системи економічної безпеки малого підприємництва в Україні : моногр. – Полтава : Техсервіс, 2012. – 203 с. 
4. Копитко М.І. Економічна безпека підприємств з виробництва транспортних засобів : моногр. ; [наук. ред. В.Г. Алькема]. – Львів : Ліга-Прес, 2015. – 555 с.
5. Мазаракі А.А., Корольчук О.П., Мельник Т.М. та ін. Економічна безпека України в умовах глобалізаційних викликів : моногр. [за ред. А.А. Мазаракі]. – К. : Вид-во КНТЕУ, 2010. – 718 с.
6. Artemenko L. The system of enterprise economic security: international and Ukrainian content / World Scientific News 57. – 2016. – P. 695–705.
7. Avanesova N., Chuprin Y. Enterprise economic security: essential characteristics of the concept. – Kharkiv : Innovative technologies and scientific solutions for industries. – 2017. – No. 1. – P. 98–102.
8. Блакита Г.В., Лановська Г.І. Інноваційна безпека як невід’ємна складова економічної безпеки / Стратегічні пріоритети розвитку внутрішньої торгівлі України на інноваційних засадах : Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Львів : Видавництво ЛТЕУ, 2017. – С. 57–58.
9. Богун К.В. Роль малого підприємництва в забезпеченні економічної безпеки держави [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //http://www.rusnauka.com/14_NPRT_2010/Economics/67014.doc.htm.
10. Варналій З.С., Буркальцева Д.Д., Саєнко О.С. Економічна безпека України: проблеми та пріоритети зміцнення : моногр. – К. : Знання України, 2011. – 299 с.
11. Єрмошенко М.М., Горячева К.С. Фінансова складова економічної безпеки: держава і підприємство : моногр. – К. : Нац. акад. упр., 2010. – 232 с.
12. Геєць В.М., Кизим М.О., Клебанова Т.С., Черняк О.І. та ін. Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство : моногр.; [за ред. В.М. Гейця]. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2006. – 240 с.
13. Ткач В.О. Механізм формування економічної безпеки країни : моногр. – Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2010. – 272 с. 
14. Філиппова С.В. Соціальна відповідальність у стратегії управління вітчизняним підприємством: проблемні питання інтегрування механізму // Економіка: реалії часу. – 2017. – № 2. – С. 5–17 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://economics.opu.ua/files/archive/2017/n2.html.
 
Стаття надійшла до редакції 20 червня 2018 р.
 
 
УДК 336.71
С. В.  В О Л О С О В И Ч,
доктор економічних наук, професор кафедри фінансів 
Київського національного торговельно-економічного університету,
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна
© Волосович Світлана Василівна (Volosovych Svitlana), 2018;
e-mail: volosovich_sv@ukr.net
 
КРАУДЛЕНДІНГ У СИСТЕМІ FINTECH

Резюме
Інтеграція кредитних послуг з інноваційними технологіями створила підгрунтя для розширення можливостей залучення додаткових фінансових ресурсів представниками малого та середнього бізнесу і фізичними особами. Це зумовлює актуальність обраної теми.
Обгрунтовано детермінанти розвитку краудлендінгу на базі дослідження його функціонування в системі фінансових технологій та аналізу міжнародних і вітчизняних нормативно-правових актів. 
Теоретичною та методологічною базою статті стали праці вітчизняних і зарубіжних науковців. Дослідження проведено із застосуванням методів теоретичного узагальнення, порівняльного аналізу, аналізу та синтезу, що дозволило обгрунтувати напрями розвитку краудлендінгу в Україні.
Аналіз наукової літератури та міжнародних нормативно-правових актів дозволив виділити операційний, діяльнісний, суб’єктний та договірний підходи до розуміння краудлендінгу. Запропоновано розглядати краудлендінг як діяльність інтернет-платформ щодо задоволення потреб малого і середнього бізнесу та фізичних осіб у фінансових ресурсах за рахунок коштів кредиторів (інвесторів) на основі зворотності й платності. Краудлендінгові платформи виконують організаційну, аналітичну та моніторингову функції. Проаналізовано етапи зародження, розвитку та застосування інноваційних підходів у краудлендінгу.
Отже, краудлендінг – складова краудфандінгу, виникненню та розвитку якого сприяв FinTech. Нині специфікою краудлендінгу є міжнародний характер діяльності; орієнтованість на соціальні, енергозберігаючі, інноваційні проекти; захист прав споживачів; управління ризиками кредитування. В Україні необхідно впровадити ліцензування краудлендінгової діяльності. Стосовно P2P- та P2B-кредитування варто встановити вимоги щодо розкриття інформації інтернет-платформами щодо можливих ризиків надання коштів у позику, а також потенціальних позичальників, максимального розміру здійснення разової інвестиції або протягом року. Також важливо внести відповідні зміни до Податкового кодексу України щодо оподаткування доходів, отриманих при наданні коштів у позику через краудлендінгові платформи.
 
Ключові слова: краудлендінг; краудфандінг; фінансові технології; кредитори; позичальники; споживчий краудлендінг; підприємницький краудлендінг; державне регулювання (с. 74–84).
 
Бібл. 15; табл. 2.
 
Список використаної літератури
1. Everett C. Origins and development of credit-based crowfunding [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ssrn.com/abstract=2442897.
2. Boitan I.A. Crowdlending and financial inclusion evidence from EU countries [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.unwe.bg/uploads/Alternatives/I_B_2016_Issue4_en-3.pdf.
3. Bofondi M. Questioni di economia e finanza. IL lending-based crowdfunding: opportunitá e rischi [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bancaditalia.it/pubblicazioni/qef/2017-0375/QEF_375.pdf.
4. Šetlers G., Valdmanis J. Crowdlending – factors driving investors’ decision-making in Latvia // SSE Riga Student Research Papers. – 2016. – November. – 49 p.
5. Dietrich A., Amrein S., Falk von der Heyde, Heuermann A. and Rüdisühli M. Crowdlending survey 2018. – Luzern : PwC, 2018. – 22 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.pwc.ch/en/insights/fs/crowdlending.html.
6. Rusu L. Report on the international experience in the field of legal and regulatory provisions concerning crowdfunding activities [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.iom.md/sites/default/files/publications/Migration%20and%20development/pdf/8_Report%20on%20best%20international%20practices%20in%20the%20regulation%20of%20crowdfunding.pdf.
7. Іващенко А.І., Поліщук Є.А., Диба О.М. Перспективи розвитку краудфандингу в Україні як інструменту залучення коштів для підприємств малого та середнього бізнесу // Інвестиції: практика та досвід. – 2016. – № 21. – С. 34–39.
8. Михальчук Л.В., Сипало О.М. Вітчизняний краудфандінг: проблеми та перспективи // Вісник Житомирського державного технологічного університету. – Сер. : Економічні науки. – 2015. – № 1 (71). – С. 234–238.
9. Крухмаль О.В., Заєць О.С. Peer-to-peer кредитування в Україні: перспективи розвитку та виклики для банків // Интернаука. – 2017. – № 2 (24). – Т. 2. – С. 93–96.
10. Мазаракі А., Волосович С. FinTech у системі суспільних трансформацій // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2018. – № 2. – С. 5–18.
11. Петрівський О.О. Перспективи розвитку пірингового кредитування в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.market-infr.od.ua/journals/2017/7_2017_ukr/55.pdf.
12. Poskriakov F. Crowdlending – swiss regulatory regime – Quo vadis? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.lenzstaehelin.com/uploads/tx_netvlsldb/Jusletter_crowdlending---swiss_1e9d024493_en.pdf.
13. Chen D. A Comparative study of online P2P lending in the USA and China // Journal of Internet Banking and Commerce. – 2012. – Vol. 17. – № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.icommercecentral.com/open-access/a-comparative-study-of-online-pp-lending-in-the-usa-and-china.pdf.
14. Levine R., Loayza N., Beck T. Financial intermediation and growth: causality and causes // Journal of Monetary Economics. – 2000. – Vol. 46 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://siteresources.worldbank.org/DEC/Resources/FinancialDevelopmentandGrowth.pdf.
15. Відякін М. Оновлення Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reforms.in.ua/sites/default/files/docs/presentation_program2020_feb2017.pdf.
Стаття надійшла до редакції 20 червня 2018 р.
 
УДК 35.082.4
 
Н. Л.  Н О В І К О В А, 
доцент, доктор економічних наук, 
завкафедрою публічного управління та адміністрування,
© Новікова Наталія Леонідівна (Novikova Nataliya), 2018; 
e-mail: nazichka4021@gmail.com,

Р. А.  Н А У М Е Н К О, 
професор, доктор наук з державного управління, 
професор кафедри публічного управління та адміністрування, 
© Науменко Раїса Андріївна (Naumenko  Raisa), 2018; 
e-mail: naumenko_r@ukr.net,

А. О.  І Л Ь Ї Н А, 
кандидат економічних наук, 
старший викладач кафедри публічного управління та адміністрування 
© Ільїна Анастасія Олександрівна (Ilina Anastasiya), 2018;
 e-mail: nnnasta@ukr.net

Київський національний торговельно-економічний університет,
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна 
 
МАРКЕРИ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ 
ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ 

Резюме
У статті визначено індикатори професійної компетентності державних службовців в умовах реформування системи державного управління. Узагальнено наукові підходи до тлумачення понять «державне управління» і «публічне управління», проаналізовано взаємозв'язок цих термінів. Розглядаються основні маркери професійної компетентності державних службовців у публічній сфері. За результатами проведених досліджень встановлено, що значна частина державних службовців з різних причин не займається системним розвитком свого професійного ресурсу, основу якого становить творчий потенціал. При цьому високий рівень напруженості професійної діяльності, специфічні труднощі в системі державної служби зумовлюють проблеми в особистісно-професійному розвитку державних службовців, ускладнюючи процес розкриття цього потенціалу і, відповідно, отримання вищого рівня компетентності для здійснення професійної діяльності.
Серед ефективних напрямів підготовки державних службовців і підвищення рівня їх професійної компетентності виділено розробку та обгрунтування нових критеріїв оцінки якостей, результативності та ефективності керівного персоналу у сфері державної служби, стимулювання професійного зростання в процесі щорічної оцінки, участь у відкритих конкурсах. Відповідно, розвиток подальших досліджень визначається можливістю вдосконалення теоретико-методологічних основ вивчення маркерів професійної компетентності державних службовців як прикладних аспектів гармонізації процесу їх професіоналізації з урахуванням сучасних вимог нової моделі публічного управління.
 
Ключові слова: управлінські кадри; державні службовці; маркери професійної компетентності; державне управління; публічне управління; індикатори професійної компетентності (с. 85–98).
 
Библ. 21; рис. 1; табл. 2.
Список використаної літератури
1. Osborne D., Gaebler T. Reinventing government. How the entrepreneurial spirit is transforming the public sector. – New York : Addison-Wesley, 1992. – 432 p.
2. Соловйов В.М. Новий державний менеджмент: визначення, сутність і генеза поняття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Сер. : Державне управління. – 2014. – Вип. 1 (1). – С. 80–83.
3. Атаманчук Г.В. Сущность государственной службы: история, теория, закон, практика. – М. : Изд-во РАГС, 2008. – 311 с.
4. Бакуменко В.Д., Червякова О.В.  Трансформаційні тенденції державного управління в умовах суспільних змін // Наукові розвідки з державного та муніципального управління : зб. наук. праць. – К. : ВПЦ АМУ, 2012. – Вип. 2. – С. 7–16.
5. Науменко Р.А., Гогіна Л.М., Бакуменко В.Д. та ін. Державна служба в Україні: актуальні проблеми та шляхи модернізації : наук. розробка. – К. : НАДУ, 2010. – 44 с.
6. Гогіна Л.М. Компетентнісний підхід у професійному навчанні державно-управлінських кадрів: актуальність, передумови та проблеми впровадження // Аналітика і влада. – 2010. – № 2. – С. 45–55.
7. Пашко Л.А. Актуалізація людського фактора в сфері державного управління як запорука результативності взаємодії в форматі «держава – громадянське суспільство» / Громадські організації та органи державного управління: питання взаємодії : моногр. ; [за ред. Н.Р. Нижник, В.М. Олуйка]. – Черкаси : Вид-во Чабаненко, 2009. – 305 с.
8. Гончарук Н.Т. Мотивація і оцінка керівного персоналу в сфері державної служби // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2007. – Вип. 1 (27). – С. 250–256.
9. Луговий В. Шляхи удосконалення персоналу державної служби (аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду). – К . : Вид-во УАДУ, 1999. – 247 с.
10. Мудрик А.Б. Професійна компетентність державних службовців: теоретико-емпіричний аналіз феномена [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  https://core.ac.uk/download/pdf/153576128.pdf. 
11. Науменко Р.А., Тимцуник В.І. Професійна компетентність державних службовців у контексті реформ в Україні // Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування : електронний зб. наук. праць. – 2015. – № 2. – С. 7–22.
12. Науменко Р.А., Гогіна Л.М., Сєров О.В., Тодосова Г.І. Творча самореалізація особистості державного службовця: стан і проблеми забезпечення : наук. розробка. – К. : НАДУ, 2012. – 60 с.
13. Нижник Н.Р., Цвєтков В.В., Леліков Г.І. та ін. Державний службовець в Україні (пошук моделі) ; [за ред. Н.Р. Нижник]. – К. : Вид. дім «ІнЮре», 1998. – 272 с.
14. Нижник Н., Пашко Л. Управлінець ХХІ століття: організатор чи термінатор? // Соціальна психологія. – 2005. – № 5 (13). – С. 28–37.
15. Оболенський О.Ю. Принцип професіоналізму на державній службі // Вісник державної служби України. – 1998. – № 1. – С. 54–61.
16. Прудиус Л. Акмеологічні підходи до підвищення професійного рівня державних службовців: теоретико-методологічний аспект  // Вісник державної служби України. – 2008. – № 3. – С. 22–26.
17. Тертичка В. Підготовка вищих державних службовців: як управляти по-новому / Актуальные проблемы государственного управления на современном этапе создания государства : сб. матер. VII Всеукр. науч.-практич. конф. – Луцк, 2013. – С. 122–126.
18. Becking K., Hopman N. Excellent public leadership: 7 competencies for Europe. – London : Sdu Uitgevers, 2005. – P. 10–31.
19. Bovaird T.  Public Management and Governance. T. Bovaird, E. Loffler (Eds). Second edition. – London and New York : Routledge Taylor & Francis Group, 2009. – 374 p.
20. Ковбасюк Ю.В., Войтович Р.В., Телешун С.О. Профілі професійної компетентності посадових осіб органів державної влади : наук. розробка ; [за ред. Ю.В. Ковбасюка, Р.В. Войтович]. – К. : НАДУ, 2015. – 64 с.
21. Публічне управління та адміністрування в умовах інформаційного суспільства: вітчизняний і зарубіжний досвід : моногр. ; [за ред. С. Чернова та ін.]. – Запоріжжя : ЗДІА, 2016. – 606 с. 
Стаття надійшла до редакції 20 червня 2018 р.
 
УДК 338.242
Н. Е.  Д Є Є В А,
професор, доктор економічних наук, 
професор кафедри менеджменту, 
* © Дєєва Наталія Едуардівна (Dyeyeva Nataliya), 2018; 
e-mail: dne280678@gmail.com,

В. В.  Х М У Р О В А,
доцент, кандидат  економічних наук, 
доцент кафедри менеджменту 
© Хмурова Вікторія Валентинівна (Khmurova Viktoria), 2018;
 e-mail: chyydo@ukr.net

Київський  національний торговельно-економічний університет,
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна 
 
ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО: 
ІНТЕРЕСИ ЗАЦІКАВЛЕНИХ СТОРІН

Резюме
Перспективним і взаємовигідним способом співпраці державних і муніципальних органів влади з приватним бізнесом є публічно-приватне партнерство, спрямоване на реалізацію соціально важливих проектів із залученням ресурсів приватного бізнесу. Для оцінки можливостей і загроз реалізовуваних проектів необхідно визначити інтереси стейкхолдерів, вагомість їх внеску, ризики, розробити механізм узгодження інтересів зацікавлених сторін.
У статті з'ясовано можливість узгодження інтересів зацікавлених сторін на основі аналізу успішних практик і напрямів мінімізації ризиків реалізації публічно-приватного партнерства, визначено та класифіковано основних стейкхолдерів партнерства. 
У ході дослідження застосовувалися діалектичний метод аналізу і синтезу, загальні прийоми формальної логіки (аналіз і синтез, дедукція та індукція, аналогія, порівняння та ін.), використано системний підхід для узагальнення моделей.
Проведено аналіз суб'єктів і об'єктів публічно-приватного партнерства в різних країнах, виділено основні напрями партнерства, класифіковано та охарактеризовано форми і моделі публічно-приватного партнерства, надано рекомендації щодо вибору найбільш вигідних форми і моделі партнерства для реалізації проектів. Запропоновано використовувати теорію стейкхолдерів для вибору траєкторії розвитку публічно-приватного партнерства та класифікувати зацікавлених осіб залежно від можливостей їх взаємного впливу.
Реалізація проектів публічно-приватного партнерства залежить від їх якісної підготовки, визначення груп стейкхолдерів, оцінки їх значущості в проекті, прогнозування їх зацікавленості в реалізації проекту, формування профілю ризиків, розробки контрактних моделей і механізмів побудови конструктивного діалогу, інструментів державної та муніципальної підтримки, ефективного використання потенціалу приватного бізнесу.
 
Ключові слова: партнерство; публічно-приватне партнерство; стейкхолдери; моделі публічно-приватного партнерства (с. 99–111).
 
Бібл. 19; табл. 1.
 
Список використаної літератури
1. Osei-Kyei R., Chan A.P.C. Review of studies on the Critical Success Factors for Public-Private Partnership (PPP) projects from 1990 to 2013 // International Journal of Project Management. – 2015. – Vol. 33. – Iss. 6. – P. 1335–1346 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0263786315000411.
2. Chou J.-Sh., Pramudawardhani D. Cross-country comparisons of key drivers, critical success factors and risk allocation for public-private partnership projects // International Journal of Project Management. – 2015. – Vol. 33. – Iss. 5. – P. 1136–1150 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0263786314002117.
3. Verhoest K., Petersen O.H., Scherrer W., Soecipto R.M. How Do Governments Support the Development of Public Private Partnerships? Measuring and Comparing PPP Governmental Support in 20 European Countries // Transport Reviews: A Transnational Transdisciplinary Journal. – 2015. – Vol. 35. – Iss. 2. – P. 118–139.
4. Полякова О.М. Світовий досвід фінансування розвитку автодорожньої інфраструктури на основі державно-приватного партнерства // Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2014. – №  48. – С. 69–73.
5. Teng T.L., Yuan J.F., Li Q.M. Analysis of the Formation Path of the Residual Value Risk in Public Private Partnership Projects Based on SEM Method // Advanced Materials Research. – 2014. – Vol. 1079–1080. – P. 1126–1130. 
6. Teng T., Li Q., Yuan J., Deng X. An Attempt to Apply Vulnerability for Quantifying Risks in Public Private Partnership Projects / Proceedings of the 19th International Symposium on Advancement of Construction Management and Real Estate. – 2015. – 28 April. – P. 799–808.
7. Bult-Spiering M., Dewulf G. Strategic issues in public-private partnerships. An international perspective. – Oxford : Blackwell Publishing, 2006. – 220 p.
8. Hood J., Fraser I., McGarvey N. Transparency of Risk and Reward in U.K.  Public-Private Partnerships // Public Budgeting & Finance. – 2006. – Vol. 26. – Iss. 4. – р. 40–58.
9. Sadka E. Public-Private Partnerships: A Public Economics Perspective / IMF Working Paper No. 06/77. – 2006. – 27 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.imf.org/en/Publications/WP/Issues/2016/12/31/Public-Private-Partnerships-A-Public-Economics-Perspective-18865.
10. Freeman E. Strategic Management: A stakeholder approach. – Boston : Pitman, 1984. – 266 p. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://bookre.org/reader?file=1164948&pg=6.
11. Краснокутська Н.С., Ришкова Я.С. Теорія зацікавлених сторін: основні положення та сфери дослідження // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. – 2014. – Вип. 1. – С. 96–104 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/esprstp_2014_1_11.
12. Clarkson M. A Risk Based Model of Stakeholder Theory. Proceeding of the Second Toronto Conference on Stakeholder Theory. – Toronto : Centre for Corporate Social Performance & Ethics, University of Toronto, 1994. – 380 p.
13. Calvert S. Managing Stakeholders: The Commercial Project Manager. – London : McGraw-Hill,  1995. – 250 p.
14. Winch G., Bonke S. Project Stakeholder Mapping: analysing the interests of project stakeholders / The Frontiers of Project Management Resaerch. – Pennsylvania : Project Management Institute, 2002. – Chapter 23. – p. 385–403 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.research.manchester.ac.uk/portal/en/publications/project-stakeholder-mapping-analysing-the-interests-of-project-stakeholders(dd9771e5-dc59-458a-bb28-da717da12a44)/export.html.
15. Newbould G., Luffman G. Successful Business Politics. – London : Gower, 1989. – 238 p. 
16. Олексів І.Б., Харчук В.Ю. Теоретико-методологічні засади управління підприємством на засадах урахування інтересів стейкхолдерів // Демократичне врядування. – 2014. – Вип. 13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeVr_2014_13_20.
17. Крупина Н.Н. Стейкхолдерский подход в бизнес-планировании // Экономический анализ: теория и практика. – 2015. – № 24 (423). – С. 12–23 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://cyberleninka.ru/article/n/steykholderskiy-podhod-v-biznes-planirovanii.
18. Moloney K. Rethinking Public Relations: PR Propaganda and Democracy (2nd edn.). – London : Routledge, 2006. – 220 р.
19. Harris F. A Historical Overview of Stakeholder Management / Construction Stakeholder Management. E. Chinyio, P. Olomolaiye (Eds.). – Chichester : Wiley-Blackwell, 2010. – 395 р.
 
Стаття надійшла до редакції 20 червня 2018 р.
 
 
УДК 334.012.61-022.51(477)
Л. В.  Л У К А Ш О В А,
доцент, кандидат економічних наук,
доцент кафедри менеджменту
Київського національного торговельно-економічного університету,
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна
© Лукашова Людмила Віталіївна (Lukashova Liudmyla), 2018;
e-mail: lukashovalv@ukr.net
 
ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Резюме
Суб’єкти малого підприємництва становлять значний прошарок (99,2% усіх господарюючих суб’єктів в Україні) національних суб’єктів господарювання. Стимулювання розвитку малого підприємництва сприяє не тільки підвищенню ефективності функціонування національної економіки, але й вирішенню ряду нагальних соціальних проблем, у першу чергу, проблеми безробіття за рахунок створення нових робочих місць та запобігання трудовій міграції.
Переважну більшість теоретичних і прикладних досліджень розвитку малого підприємництва зосереджено на обліку та аналізу фінансових результатів, податковому регулюванні та фінансовому механізмі його розвитку. Поза увагою сучасної наукової думки залишається питання обгрунтування імперативів розвитку національних суб’єктів малого підприємництва. 
Мета статті полягає у визначенні імперативів розвитку малого підприємництва в Україні для підвищення ефективності національної економіки, забезпечення потреб суспільства та зростання добробуту населення.
Методологічною основою статті є синтез результатів фундаментальних і прикладних досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених. Для отримання конкретних наукових результатів були застосовані такі методи: діалектичний, аналогії, графічний, економіко-статистичного та математичного аналізу. 
Проведено структурно-динамічний аналіз національних суб’єктів малого підприємництва, здійснено оцінювання впливу інновацій на діяльність і розвиток суб’єктів малого підприємництва. Інноваційні переваги в контексті позитивних якісних змін розглядаються як дійовий засіб підвищення конкурентоспроможності суб’єктів малого підприємництва. Визначено соціальні пріоритети розвитку малого підприємництва, діагностовано основні проблеми національного соціального підприємництва. Окрему увагу приділено варіативності форм соціального ефекту від реалізації соціального малого підприємництва. Досліджено соціально-економічні наслідки процесу інтеграції суб’єктів малого підприємництва в європейський і світовий простір. 
Уперше сформульовано імперативи розвитку малого підприємництва в Україні, а саме: визначення його інноваційних домінант, у тому числі обгрунтування пріоритетної інноваційно орієнтованої структури національних суб’єктів малого підприємництва за видами економічної діяльності та окремими регіонами і вирішення проблеми фінансово-кредитної та інформаційно-консультаційної підтримки інноваційно орієнтованих суб’єктів малого підприємництва; формування соціальних пріоритетів і пошук альтернативних джерел фінансування господарської діяльності національних суб’єктів малого підприємництва, зокрема, за рахунок їх інтеграції в європейський і світовий простір, участі в програмах підтримки малого та середнього підприємництва, ініційованих ЄС, приєднання до Європейської мережі підприємств і залучення грантових фандрейзингових коштів.
 
Ключові слова: суб’єкти малого підприємництва; імперативи ро

» Усi новини
Новини
Вийшла електронна версія журналу № 9, 2018
№ 9, 2018 р.   УДК 338.656.502 А. А.  М А З А Р А К І, професор,... »
Вийшла електронна версія журналу № 8, 2018
№ 8, 2018 р.   УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА   УДК... »
Вийшов друком № 7, 2018
№ 7, 2018 р.   НАУКОВІ ДИСКУСІЇ   УДК [338:330.3]: [330:16:330.117]... »
Вийшов друком № 6, 2018
УДК 339.92 Ч Ж А Н   Д У Н ’ Я Н, постдок Інституту міжнародних... »
Вийшов друком журнал № 5, 2018
УДК 338.43.01(477) О. А.  Ш У Л Ь Г А, доцент, кандидат економічних... »
Вийшов друком №4,2018
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ УДК 005.21:005.332.4:339.92(477) В. В.  Л... »
Вийшов друком журнал №3,2018
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ УДК 332.12:330.52:330.15 М. А. Х В Е С И К, професор,... »
Вийшов друком журнал №2,2018
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ УДК 330. 101 П. С.  Є Щ Е Н К О, професор,... »
Вийшов друком журнал № 1, 2018 р.
  ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ   УДК 331.522.4 Г. Т.... »
Всі статті»

 


© "Економіка України"
Розробка сайту - LookMy.info на базi CMS MYSITE