Архів

20.08.2018

Вийшла електронна версія журналу № 8, 2018

Кiлькiсть переглядiв: 372
№ 8, 2018 р.
 
УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА
 
УДК 330.35: 339.137.2
А. В.  Щ Е Р Б А К, 
кандидат економічних наук,
доцент кафедри загальної економічної теорії 
та економічної політики 
Одеського національного економічного університету,
вул. Преображенська, 8, 65082, Одеса, Україна 

© Щербак Анатолій Васильович (Shcherbak Anatoliі), 2018; 
e-mail: av.shcherbak@gmail.com.
 
КОНКУРЕНЦІЯ ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ:
СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ 
 
Резюме
Проаналізовано погляди М. Портера на значення конкуренції як чинника економічного розвитку. Досліджено політику дерегулювання, що проводиться розвинутими країнами в останні десятиліття, зазначено її успіхи та обмеженість. Показано, що проведення в Австралії реформи, спрямованої на розвиток конкуренції, привело до істотного поліпшення економічних показників, підвищення життєвого рівня населення. Проаналізовано Інструментарій ОЕСР для оцінки впливу на конкуренцію, що містить методику виявлення непотрібних обмежень конкуренції та вироблення альтернативних заходів, які б дозволили досягти поставлених цілей.
Досліджено стан конкурентного середовища в Україні. Показано, що обмеження конкуренції та нерівність її умов істотно гальмують економічний розвиток. Проаналізовано причини швидкого зростання української економіки у 2000–2008 рр. Обгрунтовано, що одним з найважливіших факторів стало посилення внутрішньої конкуренції в результаті реформ, проведених у 1990-х роках. Водночас ослаблення конкуренції з другої половини 2000-х років призвело до зниження конкурентоспроможності. Обгрунтовано необхідність системної роботи, спрямованої на усунення з вітчизняного законодавства антиконкурентних норм. Вона повинна здійснюватися на основі Інструментарію ОЕСР для оцінки впливу на конкуренцію. Наголошено, що слід використовувати лише ті інструменти, які сприяють розвиткові конкуренції. Обгрунтовано необхідність активної підтримки кластерів. 
 
Ключові слова: конкуренція; конкурентоспроможність; промислова політика; кластер; субконтрактація (с. 3–15).
 
Бібл. 10; рис. 3; табл. 1.
Стаття надійшла до редакції 19 лютого 2018 р.
 
 
УДК 621:658.152 (477)
О. Г.  Я Н К О В И Й,
професор, доктор економічних наук,
завідувач кафедри економіки підприємства та організації підприємницької діяльності,
© Янковий Олександр Григорович (Yankovyi Oleksandr), 2018;
e-mail: yankovoy_a@ukr.net,
 
В. О.  Я Н К О В И Й,
кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки, права та планування бізнесу
© Янковий Володимир Олександрович (Yankovyi Volodymyr), 2018;
e-mail: vladimir_ya@ukr.net

Одеський національний економічний університет,
вул. Преображенська, 8, 65082, Одеса, Україна
 
ФОНДООЗБРОЄНІСТЬ У МАШИНОБУДУВАННІ УКРАЇНИ: РЕАЛЬНІСТЬ І ОПТИМАЛЬНІСТЬ

Резюме
Досліджується ситуація виникнення неоптимальної фондоозброєності на основі порівняння відносної швидкості динаміки показників продуктивності праці, фондовіддачі та фондоозброєності в машинобудуванні України за останні роки. 
Теоретично обгрунтовується математичне визначення оптимальної фондоозброєності на базі виробничих функцій з урахуванням динаміки найважливіших показників господарської діяльності, представлених у вартісному вимірі. Обговорюються методологічні та прикладні аспекти використання еквімаржинального принципу з мікроекономіки для визначення оптимальної фондоозброєності в межах субституційних виробничих функцій. Доведено, що в точці оптимальної фондоозброєності гранична норма заміщення виробничих факторів дорівнює одиниці. Отриманий висновок застосовується як основа для розробки процедури пошуку оптимальної фондоозброєності за допомогою економетричних моделей, що адекватно описують взаємозв’язок часових рядів реалізації продукції, основних виробничих фондів і витрат на оплату праці на базі субституційних виробничих функцій.
Використання запропонованої процедури визначення оптимальної фондоозброєності здійснюється на прикладі виробничої функції Кобба – Дугласа – Тінбергена, динамізованих CES-функції та лінійної функції. Для них наводяться методичні рекомендації щодо розрахунку невідомих параметрів, а також формули оптимальної фондоозброєності з указаними екстремальними значеннями реалізованої продукції та загальними витратами на основні виробничі фонди та оплату праці. 
Отримані теоретичні результати апробуються на даних машинобудування України. Підтверджується висунута гіпотеза про неоптимальну фондоозброєність у 2007–2015 рр. з точки зору обсягів реалізації галузевої продукції. Виявляється, що за аналізований період часу основні виробничі фонди були відносно у надлишку порівняно з оплатою праці працівників машинобудування. У 2016–2017 рр. започатковується позитивна тенденція в динаміці фондоозброєності галузі до певного її зниження і поступового наближення до оптимальної величини. 
 
Ключові слова: машинобудування; фондоозброєність; виробнича функція; еквімаржинальний принцип; заміщення факторів (с. 16–29).
 
Бібл. 14; рис. 3; табл. 2; формул 22.
 
Стаття надійшла до редакції 6 квітня 2018 р.
 
УДК 339.5
К. В.  А Н У Ф Р І Є В А,
кандидат економічних наук,
старший науковий співробітник відділу грошово-кредитних відносин
ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»,
вул. Панаса Мирного, 26, 01011, Київ, Україна

© Ануфрієва Катерина Валеріївна (Anufriieva Kateryna), 2018; 
e-mail: kateryna.anufriieva@gmail.com
 
ІНСТИТУЦІЙНІ ТА ФІНАНСОВІ СКЛАДОВІ 
НАРОЩУВАННЯ ЕКСПОРТУ УКРАЇНИ

Резюме
Сьогодні здійснюється вдосконалення державної політики, спрямованої на розвиток експорту, розробляється і впроваджується на законодавчому рівні інструментарій підтримки експорту. Експортуючі економічні суб’єкти формують попит на фінансові послуги, які б відповідали сучасним умовам на міжнародному ринку, а також дозволяли безперешкодне проведення розрахунків з іноземними контрагентами, доступне фінансування оборотного капіталу і страхове забезпечення експортних операцій з метою підвищення конкурентоспроможності таких суб’єктів. 
Автор обгрунтовує важливість централізованого спрямування зусиль на підтримку експорту, визначає поняття «торговельне фінансування і страхування» як напрям ресурсного та інституційного забезпечення експортних операцій, висвітлює позитивні аспекти і проблеми, що виникають при фінансуванні експортних операцій та розрахунках з контрагентами. Побіжно згадано стан міжнародного співробітництва з питань експорту та тенденції світової торгівлі. 
Як відомо, нещодавно засновано установу зі страхування та гарантування експорту – експортно-кредитне агентство (ЕКА), чиї місце, управління, завдання і ресурсна база ще перебувають на стадії визначення. Тому у статті пропонується базова схематична модель діяльності цієї установи. Автор підкреслює, що підвищення конкурентоспроможності українських експортерів і зміцнення довіри до них на міжнародному ринку є особливо важливими з огляду на світову тенденцію «деріскінгу» – обмеження співпраці з окремими категоріями клієнтів або державами (до яких іноді включається Україна) для уникнення ризику фінансування забороненої діяльності, осіб під санкціями, тероризму тощо. 
Фокус подальших досліджень автор пропонує спрямувати на такі питання – взаємодії держави і приватного сектору при підтримці експорту; визначення продуктового ряду фінансових установ, які обслуговують суб’єктів зовнішньої торгівлі, а також ЕКА; впливу санкцій та обмежень на зовнішньоторговельні відносини України. Прискорення розвитку експорту і подолання перешкод при укладанні зовнішніх торговельних угод і розрахунках, врешті-решт, допоможе Україні зайняти нішу серед країн – світових експортерів і зміцнити власну фінансову безпеку.
 
Ключові слова: експорт; зовнішньоторговельний оборот; платіжний баланс; відкритість економіки; умови зовнішньої торгівлі; товарна структура експорту; експортно-кредитне агентство; торговельне фінансування; страхування експорту; програма сприяння експорту; експортна стратегія (с. 30–49).
 
Бібл. 14; рис. 2; табл. 3.
Стаття надійшла до редакції 7 березня 2018 р.
 
УДК 330.341.13
С. С.  С Л А В А,
кандидат економічних наук, доцент,
професор кафедри економіки підприємства 
ДВНЗ «Ужгородський національний університет»,
заступник директора Закарпатського регіонального центру соціально-економічних
та гуманітарних досліджень НАН України, 
пл. Народна, 3, 88000, Ужгород, Україна 

© Слава Світлана Степанівна (Slava Svitlana), 2018;
 e-mail: svitlana.slava@uzhnu.edu.ua.
 
 
РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНИХ КОНЦЕПЦІЙ В УКРАЇНІ

Резюме
Інноваційний розвиток є визначальною характеристикою провідних країн. Нині інновації залишаються напрямом, затребуваним не тільки економікою, але і всім суспільством. За останні десятиліття в Україні в нормативних документах визначено декілька концептуальних моделей  інноваційного розвитку, проте досягти їх впровадження так і не вдалося.  
Метою статті є вивчення еволюції концептуальних моделей інноваційного розвитку в Україні, формування їх класифікації за критеріями лінійності та інтегрованості, розробка напрямів їх удосконалення. Узагальнено базові засади пропонованих моделей інноваційного розвиту у відповідних нормативних документах (концепціях і стратегіях) і запропоновано концептуальну конфігурацію інноваційного розвитку для його активізації та впровадження нових організаційних підходів. Використано контентні, дискриптивно-аналітичні та графічні методи дослідження.  
Виокремлено чотири основних етапи розвитку інноваційних моделей в Україні: лінійна модель (до 1999 р.), інтерактивна модель (1999–2009 рр.), функціонально інтегрована модель (2009–2012 рр.), системно інтегрована і мережева модель (з 2012 р.). 
Запропоновано концептуальну схему взаємодії в інноваційному процесі. Обгрунтовано, що дієвість інноваційних моделей може запрацювати тільки через відповідну мотивацію – пробудження бізнесового (чи соціального – у випадку соціальних інновацій) інтересу до інновацій, оскільки саме вони є виразниками попиту і реципієнтами інновацій. Така мотивація може сформуватися і посилитися завдяки розширенню та поглибленню взаємодії учасників інноваційного процесу в разі нелінійних та добре інтегрованих моделей інноваційного розвитку, втілення яких має відбуватися через відповідні організаційні формати. 
Важливими інструментами для впровадження прогресивних інноваційних моделей є розумна спеціалізація, фінансування багатостороннього залучення учасників національних інноваційних систем до спільних дослідних проектів, формування інноваційної культури та вдосконалення управлінських підходів. 
 
Ключові слова: інноваційні моделі; інноваційний процес; національна інноваційна система; трикутник знань; потрійна спіраль; знаннєво-інноваційні громади; лінійні та нелінійні інноваційні моделі; інноваційна культура; інтегрованість в інноваційних моделях (с. 50–61)
 
Бібл. 15; рис. 1; табл. 1.
Стаття надійшла до редакції 25 травня 2018 р.
 
 
ФІНАНСИ. ПОДАТКИ. КРЕДИТ
 
УДК 658:330.1
Л. Л.  Л А З Е Б Н И К, 
професор, доктор економічних наук, 
завкафедрою економіки підприємства 
Університету державної фіскальної служби України,
вул. Університетська, 31, 08201, Ірпінь, Київська обл., Україна

© Лазебник Лариса Леонідівна (Lazebnyk Larysa), 2018; 
e-mail: 33.05@nusta.edu.ua. 
 
ОНОВЛЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ В УКРАЇНІ: 
ПРОБЛЕМИ ЇХ АМОРТИЗАЦІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ 

Резюме 
Узагальнення статистики по нашій державі та її порівняння з аналогічними показниками інших країн дали підстави для висновку про недоінвестування української економіки. Посилення інвестиційної активності залежить від такого інструменту державної економічної політики, як амортизаційні відрахування, який через імперативні механізми реновації спроможний забезпечити оновлення основних засобів. 
В основу дослідження покладено структурний і морфологічний аналіз аналітичної та статистичної інформації про процеси амортизації основних засобів. 
Розглянуто дві принципово різні теоретичні концепції амортизації основних засобів: економічну та фінансову. Зазначено, що в Україні в бухгалтерських і податкових нормативних документах на законодавчому рівні закріплено економічну концепцію амортизації, яка не грунтується на потребах відтворення. 
Доведено, що у науковій літературі питання призначення амортизації розглядаються в основному з позицій націленості на пожвавлення інвестиційних процесів, тобто з позицій фінансової концепції амортизації. Виявлено історичну причину такої суперечності – формування у роки СРСР у бухгалтерському обліку амортизаційного фонду і особливого рахунку в банку, яке давало підстави розглядати ресурси амортизаційного фонду і, відповідно, амортизаційні відрахування як кошти, які можливо використовувати для технічного переозброєння підприємств. 
Обгрунтовано тезу про те, що відновлення амортизаційного фонду, аналогічного радянському, означає вилучення частини грошових ресурсів із загального грошового обігу підприємств, що в умовах корумпованої країни не може позитивно вплинути на економіку підприємств. Розглянуто можливість запровадити фінансову концепцію амортизації для максимізації використання амортизаційного ресурсу для потреб оновлення основних засобів. 
Зроблено висновок про необхідність попереднього нормативно-правового забезпечення. Запропоновано, по-перше, знайти можливість відобразити у бухгалтерському обліку інформацію про невикористані суми амортизаційних відрахувань, а по-друге – збільшити податкову базу податку на прибуток, включивши до неї амортизаційні суми, що не використані як інвестиції. 
 
Ключові слова: основні засоби; амортизація; концепція амортизації; амортизаційні відрахування; оновлення основних засобів (с. 62–74).
 
Бібл. 17; табл. 3.
Стаття надійшла до редакції 6 червня 2018 р.
 
 
 
ПРОБЛЕМИ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ І ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ
 
 УДК 332.146:330.341.1
О. Ю. С Н І Г О В А, 
доцент, кандидат економічних наук, старший науковий співробітник, 
старший науковий співробітник відділу економічного зростання 
та структурних змін в економіці
ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»,
вул. Панаса Мирного, 26, 01011, Київ, Україна

©*Снігова Олена Юріївна (Snihova Olena), 2018; 
e-mail: osnigova@ukr.net
 
РОЗКРИТТЯ ПОТЕНЦІАЛУ СМАРТ-СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ
ДЛЯ ПОДОЛАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ
СТРУКТУРНОЇ ІНЕРТНОСТІ В УКРАЇНІ

Резюме
У статті досліджено передумови становлення та розвитку концепції смарт-спеціалізації в ЄС, визначено основні характеристики смарт-спеціалізації та її спрямованість на пом'якшення регіональних проблем, які перешкоджали реалізації регіонального потенціалу та унеможливлювали технологічні зміни в базових галузях регіональної економіки. З’ясовано, що основним принципом смарт-спеціалізації, який відрізняє цей інноваційний підхід до визначення пріоритетів регіонального розвитку від попередніх, є підприємницьке відкриття. Проаналізовано європейський досвід запровадження смарт-спеціалізації, який грунтується на її чіткому взаємозв’язку з основними складовими європейської політики економічного зростання – регіональною, промисловою та інноваційною. Також розглянуто процес запровадження смарт-спеціалізації в Україні, виявлено його особливості, які полягають у використанні підходів смарт-спеціалізації для врахування регіональних особливостей промислового розвитку країни. Обгрунтовано недоцільність та невиправданість переважання промислової складової над іншими аспектами концепції смарт-спеціалізації. Надано пропозиції щодо вдосконалення використання підходів смарт-спеціалізації в державній політиці України, які спрямовані на її становлення як інструменту нової регіональної політики.
 
Ключові слова: смарт-спеціалізація; регіональний розвиток; диверсифікація; ЄС; Україна (с. 75–87).
 
Бібл. 16.
Стаття надійшла до редакції 12 липня 2018 р.
 
                                                
КРИТИКА І БІБЛІОГРАФІЯ
 
В. М.  Г Е Є Ц Ь,
професор, доктор економічних наук, академік НАН України,
Головний редактор журналу «Економіка України», директор,
© Геєць Валерій Михайлович (Heyets Valerii), 2018;
e-mail: gvm@ief.org.ua,
 
А. А.  Г Р И Ц Е Н К О,
професор, доктор економічних наук, член-кореспондент НАН України,
заступник директора, завідувач відділом економічної теорії,
© Гриценко Андрій Андрійович (Grytsenko Andrii), 2018;
e-mail: agrytsenko@ief.org.ua

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»,
вул. Панаса Мирного, 26, 01011, Київ, Україна
 
СОЦІАЛЬНО-КЛАСОВА ДИНАМІКА: АКТУАЛЬНИЙ ДИСКУРС
 
Бібл. 3 (с. 88–93).
Рецензія надійшла до редакції 27 червня 2018 р.
 
 
О. І.  А М О Ш А,
професор, доктор економічних наук,
академік НАН України,
директор Інституту економіки
промисловості НАН України,
вул. Желябова, 2, 03057, Київ, Україна

© Амоша Олександр Іванович (Amosha Oleksandr), 2018;
e-mail: amosha1937@gmail.com
 
 
 
СПРАВЕДЛИВА МІНОВА ВАРТІСТЬ ОБ’ЄКТІВ
(с. 94–97)
 
Рецензія надійшла до редакції 6 липня 2018 р.
 
________

РЕЗЮМЕ (англійською мовою) (с. 98-100)
____

РЕДАКЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ (с. 101-102)
 


» Усi новини
Новини
Вийшла електронна версія журналу № 9, 2018
№ 9, 2018 р.   УДК 338.656.502 А. А.  М А З А Р А К І, професор,... »
Вийшла електронна версія журналу № 8, 2018
№ 8, 2018 р.   УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА   УДК... »
Вийшов друком № 7, 2018
№ 7, 2018 р.   НАУКОВІ ДИСКУСІЇ   УДК [338:330.3]: [330:16:330.117]... »
Вийшов друком № 6, 2018
УДК 339.92 Ч Ж А Н   Д У Н ’ Я Н, постдок Інституту міжнародних... »
Вийшов друком журнал № 5, 2018
УДК 338.43.01(477) О. А.  Ш У Л Ь Г А, доцент, кандидат економічних... »
Вийшов друком №4,2018
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ УДК 005.21:005.332.4:339.92(477) В. В.  Л... »
Вийшов друком журнал №3,2018
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ УДК 332.12:330.52:330.15 М. А. Х В Е С И К, професор,... »
Вийшов друком журнал №2,2018
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ УДК 330. 101 П. С.  Є Щ Е Н К О, професор,... »
Вийшов друком журнал № 1, 2018 р.
  ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ   УДК 331.522.4 Г. Т.... »
Всі статті»

 


© "Економіка України"
Розробка сайту - LookMy.info на базi CMS MYSITE