Архів

18.06.2018

Вийшла електронна версія журналу №6, 2018

Кiлькiсть переглядiв: 164

УДК 339.92

Ч Ж А Н   Д У Н ’ Я Н,
постдок Інституту міжнародних відносин
Пекінського університету,
вул. Іхеюань, 5, р-н Хайцзянь, 100871, Пекін, Китай

© Чжан Дун’ян (Zhang Dongyang), 2018;
e-mail: zhangdongyang@pku.edu.cn
 
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
МІЖ КИТАЄМ ТА УКРАЇНОЮ

Резюме
Розглянуто стан і перспективи розвитку торговельно-економічних відносин України та Китаю. Доведено, що двостороннє співробітництво в торговельно-економічній сфері досягло значного прогресу. В період 2012–2017 рр. Китай був другим після Росії найбільшим торговельним партнером України. Однак проблему дисбалансу в імпорті та експорті між Україною і Китаєм досі не вирішено. Крім того, масштаб і кількість проектів, у яких Україна залучає китайські інвестиції, набагато менші, ніж стосовно інвестицій з європейських країн і США.
Обгрунтовано, що торговельно-економічне співробітництво між Україною і Китаєм перебуває на новому історичному етапі. З одного боку, Україна підписала угоду з Європейським Союзом про асоціацію, і з 1 січня 2016 р. набули чинності правила зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, що допомагає прискорити інтеграцію української економіки в європейську. З іншого боку, глобальний економічний спад вимагає впровадження інновацій у моделі співпраці. Китайська ініціатива «Один пояс – один шлях» – це один з варіантів інноваційної моделі співробітництва. Її значення полягає в об'єднанні Азіатсько-Тихоокеанського регіону з ЄС з метою приєднати Євразійський економічний союз, створити новий простір і можливості для розвитку та досягти спільного з євразійськими країнами процвітання. Усе це формує безпрецедентні можливості для розвитку двосторонніх економічних і торговельних відносин.
Звісно ж, що для повного розкриття потенціалу економіки України та розширення двостороннього торговельно-економічного співробітництва необхідно враховувати такі пропозиції, як створення китайсько-українського індустріального парку, сприяння співробітництву в галузі електронної торгівлі, формування китайсько-української зони вільної торгівлі, розширення взаємодії в межах багатосторонніх механізмів (наприклад, Шанхайської організації співробітництва та взаємодії Китаю і країн Центральної та Східної Європи у форматі «16 + 1»).
Ключові слова: Україна; Китай; зовнішньоторговельні зв'язки; стратегічні можливості; шляхи розширення співробітництва (с. 3–12).
 
Бібл. 5; табл. 1.
Стаття надійшла до редакції 28 березня 2018 р.
 
 
УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА
 
УДК 005.334:640.42-043.86
Л. Д.  З А В І Д Н А,
доцент, кандидат сільськогосподарських наук, 
докторант кафедри готельно-ресторанного бізнесу
Київського національного торговельно-економічного університету,
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна

© Завідна Людмила Дмитрівна (Zavidna Liudmyla), 2018; 
e-mail: zldair98@gmail.com.
 
ОЦІНКА РИЗИКУ В УПРАВЛІННІ РОЗВИТКОМ ГОТЕЛЬНОГО БІЗНЕСУ

Резюме
В умовах нестабільної, швидко мінливої ситуації необхідно враховувати всі можливі наслідки зміни кон'юнктури ринку, в тому числі і дій конкурентів. Висока міра ризику приводить до необхідності пошуку шляхів штучного зниження можливих наслідків впливу ризику на зміну умов реалізації функціонування бізнесу. Тому основне призначення оцінки ризику полягає у забезпеченні власників бізнесу інформацією, необхідною для прийняття відповідних рішень, а також у передбаченні заходів щодо захисту від можливих втрат.
Гнучка система фінансового менеджменту на підприємстві готельного бізнесу має оперативно реагувати на будь-які зміни в його діяльності, що особливо актуально в сучасних умовах і практично неможливо без використання ефективних методів оцінки ризику банкрутства. Для прогнозування кризи та оцінки можливого банкрутства підприємств готельного бізнесу, визначення рівня ризику здійснено оцінку фінансового стану 21 підприємства готельного господарства з 10 областей України (Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Закарпатської, Львівської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Чернігівської) та Києва за 2015 р. з використанням п’ятифакторної моделі Альтмана. 
У ході оцінки стратегії готельних підприємств за даною моделлю було визначено, що, з урахуванням наявних умов ризику, більшість досліджуваних підприємств реалізують стратегії не досить ефективно. Економічний потенціал відповідних підприємств є низьким, а ризик банкрутства – високим. У трьох готельних підприємств одержано показники наближені до нормативу, тобто їх стратегію розвитку можна вважати задовільною. 
Для запобігання банкрутству підприємствам готельного бізнесу з високим ризиком пропонуємо впроваджувати фінансові інструменти, які б дозволяли відшкодовувати збитки в разі виникнення ризикових подій.
Зростання вартості бізнесу буде максимальним, якщо менеджмент сформує стратегію і поставить цілі для досягнення балансу в тріаді "зростання компанії – прибутковість – ризики", але при цьому необхідно ефективно використовувати наявні ресурси.
 
Ключові слова: ризик; оцінка ризиків; підприємства готельного бізнесу; якісний аналіз; кількісний аналіз; ймовірність банкрутства; п’ятифакторна модель Альтмана; господарський ризик (с. 13–25).
 
Бібл. 14; рис. 1; табл. 5.
Стаття надійшла до редакції 3 квітня 2018 р.
 
 
ФІНАНСИ. ПОДАТКИ. КРЕДИТ
 
УДК 336.275.3
В. П.  К У Д Р Я Ш О В,
професор, доктор економічних наук, 
заввідділом державних фінансів Науково-дослідного фінансового інституту
ДННУ "Академія фінансового управління",
вул. О. Гончара, 46/48, Київ, 01034

© Кудряшов Василь Павлович (Kudryashov Vasyl), 2018; 
e-mail: kvp.kudrya@gmail.com
 
ІМПЕРАТИВИ ТА РИЗИКИ 
НАКОПИЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ
 
Резюме
Проведено аналіз динаміки показників державного та гарантованого державою боргу в Україні протягом останніх років та визначено  імперативи зростання державної заборгованості. Виявлено, що  її першочерговими чинниками стали розширення фінансування державного бюджету для бюджетної підтримки державного сектору економіки, банківської системи,  а також фінансування бюджетного дефіциту. Зроблено висновки, що вирішення таких завдань здійснювалося в умовах  загострення фінансових ризиків: мобілізації доходів, залучення додаткового ресурсу з метою фінансування бюджетного дефіциту та дефіцитно-боргового коригування, недовиконання планів приватизації, допущення високого рівня інфляції, а також зниження курсу національної валюти. Зазначено, що зростання державної заборгованості відбувалося шляхом збільшення державних запозичень, які направлялися на погашення зобов’язань, покриття витрат на проведення активних операцій, перекладання частини запозичень корпорацій і установ на державний бюджет. 
Проведення активних операцій було спрямоване на надання фінансової підтримки державним банкам та державним установам, ФГВФО, капіталізацію окремих приватних банків. Розкрито зміни обсягу державних запозичень в аспекті співвідношення їх внутрішньої та зовнішньої складових. Визначено причини та наслідки зростання витрат на дефіцитно-боргове коригування (активних операцій у рамках державного бюджету). За умов невиконання планів надходжень від приватизації державного майна така політика призведе до загострення фіскальних ризиків (утримання високих показників державних запозичень, фінансування боргу за рахунок НБУ та державних банків). Політика державних запозичень (в аспекті її внутрішньої та зовнішньої складових) виявилася непослідовною: допускалися різкі зміни в залученні ресурсу від внутрішніх і зовнішніх джерел, а проведення боргової політики відзначалося істотними піковими навантаженнями на державний бюджет, а також їх високою дохідністю як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Продовжували зростати обсяги обслуговування позик, що стало фактором збільшення бюджетних видатків. Високих показників досягало фінансування запозичень з використанням ресурсів НБУ і державних банків. Запропоновано  напрями фіскальної політики, орієнтованої на стримування і обмеження державної та гарантованої державою заборгованості шляхом внесення змін до фіскальної політики України.
 
Ключові слова: державний борг; гарантований державою борг; фіскальні ризики; дефіцит бюджету; державні запозичення; активні операції державного бюджету; дефіцитно-боргове коригування; внутрішні та зовнішні державні зобов’язання (с. 26–43).
 
Бібл. 9; рис. 5; табл. 4.
Стаття надійшла до редакції 21 лютого 2018 р.
 
 
ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
 
УДК 339.924: 331.556.4
Р. Д.  С Т А К А Н О В, 
доцент, кандидат економічних наук, 
 доцент кафедри світового господарства 
і міжнародних економічних відносин 
Інституту міжнародних відносин 
Київського національного університету 
імені Тараса Шевченка,
вул. Мельникова, 36/1, 04119, Київ, Україна

© Стаканов Роман Дмитрович (Stakanov Roman), 2018; 
e-mail: roman.stakanov@gmail.com.
 
СИНТЕТИЧНА СИСТЕМА 
РЕГІОНАЛЬНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ: 
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ
 
Резюме
Завдання полягало в тому, щоб структурувати існуючі міграційні системи, визначити роль регіонального рівня у сучасній міграційній політиці та встановити, як відбувається становлення синтетичної системи регіональної міграційної політики. Нами було запропоновано поділ імміграційної політики на три типи: міграційну систему попиту, міграційну систему пропозиції та синтетичну міграційну систему. 
Системи, орієнтовані на попит, можуть проявлятися через тестування ринку праці, попередню сертифікацію роботодавців, а також атестацію. Ключовим пріоритетом міграційних систем пропозиції слугує акцент на національних інтересах країни призначення та максимізації позитивного ефекту від масштабного залучення мігрантів з високими показниками людського капіталу. Головною формою прояву цієї системи є використання міграційної системи балів, за якою оцінюються індивідуальні характеристики потенціального мігранта. Для подолання обмеженості обох підходів ряд країн переходять на використання синтетичної міграційної політики, яка включає в себе елементи обох наведених. 
Поєднання інструментарію міграційних систем попиту та пропозиції дозволяє як враховувати міграційні інтереси держави (переважно завдяки збереженню або запровадженню міграційної системи балів), так і зважати на інтереси роботодавців (наприклад, передбачивши для робітників із запрошеннями на роботу значну кількість балів). До синтетичної міграційної системи звертаються переважно країни, що мають тривалу історію імміграції та попередньо вже користувалися міграційними системами пропозиції (наприклад, Канада, Австралія). Але і країни міграційної системи попиту (зокрема, США через механізм RAISE-акта) наближаються до неї. 
У рамках регіональних інтеграційних об’єднань не існує єдиної міграційної політики щодо трудової міграції, проте в окремих регіонах регіональна міграційна політика дістає свій прояв у координації національної міграційної політики на регіональному рівні. Синтетична міграційна політика слугує основою для регіонального регулювання в Океанії, а також має значні шанси для реалізації у регіоні Північної Америки.
 
Ключові слова: міжнародна трудова міграція; міграційна політика; регіональна інтеграція; синтетична міграційна система; міграційна система пропозиції; міграційна система попиту; міграційна система балів (с. 44–68).
 
Бібл. 19.
Стаття надійшла до редакції 19 січня 2018 р.
 
 
СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ В ПРАКТИЦІ УПРАВЛІННЯ
 
УДК 005.35
С. Я.  К О Р О Л Ь,
доцент, доктор економічних наук,
доцент кафедри обліку та оподаткування
Київського національного торговельно-економічного університету,
вул. Кіото, 19, 02156, Київ, Україна

© Король Світлана Яківна (Korol Svitlana), 2018;
e-mail: sykorol@ukr.net
 
СОЦІАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО:
ПОНЯТТЯ, ІДЕНТИФІКАЦІЯ, РІВНІ

Резюме
Вихід українських компаній на світові ринки, їх прагнення відповідати міжнародним стандартам бізнесу, підвищити конкурентоспроможність й інвестиційну привабливість зумовило широку варіативність підходів до розуміння соціальної відповідальності підприємств науковцями та практиками.
З огляду на це, мета статті – уточнити поняття «соціально відповідальне підприємство» та науково обгрунтувати підходи до їх ідентифікації. Для цього потрібно дослідити зарубіжний досвід, урахувати особливості вітчизняної практики соціальної відповідальності підприємств і вимоги міжнародних нормативних документів.
Основою для наведених узагальнень і висновків став виконаний аналіз відкритих даних про діяльність 100 вітчизняних підприємств та нефінансових звітів 100 зарубіжних підприємств, що заявили про свою відданість принципам соціальної відповідальності. Під час дослідження автором застосовано методи теоретичного узагальнення, порівняльного аналізу, індукції та дедукції, що дало змогу визначити сутність досліджуваного поняття, виявити особливості ідентифікації соціально відповідальних підприємств в Україні, визначити підходи до визнання підприємств соціально відповідальними та до їх ранжування.
У результаті дослідження вітчизняних підприємств установлено, що в Україні поширюється практика соціальної відповідальності бізнесу. Виявлено варіативність підходів, яка пояснюється рівнем виконання вимог нормативних документів у сфері соціальної відповідальності бізнесу (СВБ). Лише окремі підприємства забезпечують прозорість своєї діяльності та дотримуються принципів СВБ у їх повсякденній практиці. Для ідентифікації соціально відповідальних підприємств запропоновано використовувати 5 рівнів. Рівні соціальної відповідальності підприємств розрізняються за складом першорядних заінтересованих сторін, підходом до впровадження принципів СВБ в господарську діяльність.
Підвищення рівня соціальної відповідальності вимагає докорінної зміни стратегії управління підприємством і не залежить від його виду економічної діяльності та розміру. 
Викладені у статті положення доцільно враховувати при проведенні подальших досліджень з метою вдосконалення управління підприємствами і підвищення їх економічної, екологічної та соціальної ефективності.
 
Ключові слова: соціально відповідальне підприємство; принципи соціальної відповідальності бізнесу; визнання підприємства соціально відповідальним; рівні соціальної відповідальності підприємств; нефінансовий звіт (с. 69–83).
 
Бібл. 9; рис. 6; табл. 2.
Стаття надійшла до редакції 15 січня 2018 р.
 
 
ДО 60-річчя АКАДЕМІКА НАН УКРАЇНИ В.П. ВИШНЕВСЬКОГО
 
Відомий вчений, наставник, дослідник (с. 84-85)
 
________
 
Пам'яті професора, доктора економічних наук В.П. Трофімова (с. 86-87)
 
________
 
РЕЗЮМЕ (англійською мовою) (с. 88-90)
________
 
РЕДАКЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ (с. 91-94)
 
 


» Усi новини
Новини
Вийшла електронна версія журналу №6, 2018
УДК 339.92 Ч Ж А Н   Д У Н ’ Я Н, постдок Інституту міжнародних... »
Вийшов друком журнал № 5, 2018
УДК 338.43.01(477) О. А.  Ш У Л Ь Г А, доцент, кандидат економічних... »
Вийшов друком №4,2018
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ УДК 005.21:005.332.4:339.92(477) В. В.  Л... »
Вийшов друком журнал №3,2018
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ УДК 332.12:330.52:330.15 М. А. Х В Е С И К, професор,... »
Вийшов друком журнал №2,2018
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ УДК 330. 101 П. С.  Є Щ Е Н К О, професор,... »
Вийшов друком журнал № 1, 2018 р.
  ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ   УДК 331.522.4 Г. Т.... »
Вийшов друком журнал №12,2017
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ УДК 330.341.424:339.9 М. І.  З В Є Р Я К... »
Вийшов друком журнал № 11, 2017 р.
      НАУКОВІ ДИСКУСІЇ   УДК 330.341.424:339.9 М.... »
Вийшов друком журнал №10, 2017 р.
НАУКОВІ ДИСКУСІЇ УДК 330.001.7+32.001.7] – 042.5/8:330.34(477)  В.... »
Всі статті»

 


© "Економіка України"
Розробка сайту - LookMy.info на базi CMS MYSITE